Державний історико-культурний заповідник “Буша” – святиня Поділля

26.05.2017

“… Як не хочеш іти в світові найми ти,
а в житті цьому вищої прагнеш мети,
поспіши до Буші, на коліна упадь
і святої землі поцілуй кожну п’ядь…”

В.Сторожук

 

Мільйони людей в Україні полюбляють читати про таємниці історії, загадкові цивілізації, покинуті міста, загадкові печери.
Більше всього таких публікацій  попадає в нашу пресу із закордонних видань, і часто складається враження, що таємниці є «тільки в них»…
Насправді, в нас  історичних загадок набагато більше, ніж в будь-якій іншій європейській країні. Територія від Дону до Дунаю тисячоліттями була ареною битв і шляхом переселенням народів, а  всі центральні події тих часів відбувались на  землях, що знаходились між Дніпром та Дністром…
Кімерійців тут змінювали скіфи, скіфів — сармати, сарматів — готи, готів — гуни…
Кожна народність залишала свої сліди — в мові та мистецтві, в наших генах та на самій землі.

 

с. Буша (Ямпільський р-н)

Розташоване на березі р. Вушанка. Тут розміщено державний історико-культурний заповідник «Буша».

Буша (наголос припадає на другий склад слова) — стародавнє подільське містечко, що розкинулося у мальовничій долині річок Мурафи й Бушанки, які впадають в Дністер, майже посередині між Могилевом-Подільським і Ямполем, неподалік українсько-молдовського кордону. Можливо, через те, що Буша за совдепії була перетворена на село, і тому, що вона знаходиться віддалік шумних автострад і залізниць, її віднайдеш далеко не на кожній карті нашої Батьківщини.

Тут кожний клаптик землі дихає славною минувшиною. Однак на території села, розташованого на берегах Мурафи, Бушанки й Сухої Бушанки, серед пагорбів, вкритих лісами, вже протягом семи тисячоліть вирує життя. На початку нової ери тут було місто Антаварія (від анти — праслов’яни), а в середні віки — місто Краснопіль. Пізніше, після перетворення у фортецю, порівняно з Кам’янцем-Подільським народ нарече містечко Малим Кам’янцем. Потужною енергетикою підсилюєшся, як тільки робиш перші кроки по бушанській землі, а особливо, коли торкаєшся видатних пам’яток археології та архітектури — славнозвісного бушанського рельєфу (витесаного з каменю у Скельному храмі руками наших славних Предків) і залишків бушанської фортеці — кам’яної вежі, яка дивом уціліла до наших днів. Численні підземні ходи, печери, знаменитий Гайдамацький яр, залишки багатошарових поселень Трипільської, Скіфської, Черняхівської та Пеньківської культур, середньовічне кладовище — усе це справляє незабутнє враження на того, хто сюди потрапляє.

Історія виникнення Буші пов’язана з будівництвом замку в XVI ст., коли цими землями володів польський коронний гетьман Ян Замойський. У XVII ст., за часів Хмельниччини, місто належало Брацлавському полку. Це був тяжкий для України час (а коли він був легким?). Після вимушеного укладання військової угоди між гетьманом Богданом Хмельницьким і московським царем, того ж року відновилася спільна з москалями війна проти Польщі.Тут постійно відбувалися сутички між поляками та козаками. В 1654 року під стінами Буші був розбитий трьохтисячний польський загін. Найтрагічніші події відбулись у Бушанському замку в листопаді 1654 року, коли під Бушу підійшли війська С.Потоцького і С.Чарнецького і взяли замок в облогу. Полякам вдалося винищити більшу частину нечисельної козацької залоги, але коли замок майже перейшов у їхні руки, вдова вбитого козацького сотника Завісного підпалила пороховий погріб, висадивши в повітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків. Ці події знайшли своє відображення у повісті українського письменника Михайла Старицького «Оборона Буші».
В ці трагічні дні місто практично перестало існувати. Його відродження затягнулось на ціле століття, а Бушанський замок вже ніколи не відбудовувався…

Проминувши село Бушу і рухаючись у північно-західному напрямку вздовж лівого берега річки Бушанки проти течії, за 1 км від села ввійдемо в лісовий масив, який люди споконвічно називають «Гайдамацьким яром». Це геологічний заповідник республіканського значення, один із 28 в Україні. Його площа сягає 96 га. Гайдамацький яр сповнений неповторної й величавої краси.

На глибині 35 м в’ється грайлива мілководна Бушанка, поросла з усіх сторін густим лісом. Тут ростуть тридцятиметрові грабові дерева, широколисті клени, рідкісні породи вільхи та величезна кількість кущів. Уздовж річечки височать велетенські скелі з пісковику. Одну з них називають «Висячою» або «Завішаною». Це дивовижна композиція з каменів. Спираючись на два стрімчаки, на висоті 9-10 м зависла величезна десятитонна піщана брила. Перебуваючи біля підніжжя скелі, дивуєшся, яка сила її стримує!?

Коли вперше потрапляєш до Гайдамацького яру, здається, ніби тут гралась дитина велетня і поскладала з камінчиків пірамідки. Багато дивовижного і незвіданого приховує у собі Гайдамацький яр. Протягом віків це унікальне місце збуджувало людську фантазію. І тому про цей каньйон складено багато легенд. І хто знає, де тут вигадка, а де — правда…  (* матеріал ДІКЗ «Буша»)

Подільська Святиня

Музей під відкритим небом – парк історичної скульптури – розташувався навколо уцілілої вежі замку. Талановиті руки сучасних майстрів і живописців втілили історію краю в скульптурах з місцевого каменю-піщанику, об’єднавши легенди і реальність…

Пам’ятки архітектури у складі державного історик культурного заповідника «Буша»:

  • чотири пам’ятки археології III тис. до н. є. — XII ст. н. с;
  • дохристиянський скельний храм V ст. н. є. з унікальними художніми наскельними рельєфами:
  • залишки фортеці та підземних ходів XVI—XVII ст.;
  • міська ратуша XVI ст., розташована на території приватної сади
  • Покровський монастир, XVII ст.;
    • Успенська церква, XVIII ст.;
    • кладовище XVIII—XIX ст.;
    • парк історичної скульптури, де щорічно проводяться міжнародні
      пленери скульпторів-каменярів.

Музеї:

  • Музей археології
  • Музей етнографії
  • Музей оборони Буші

тел. (04336) 2-61-90.

Режим роботи:

Пн –Пт – 8:00—17:00, без перерви.

Сб – Нд – працює за замовленням.